Працівника медичного закладу (клієнта адвоката Литвинця Ю.В.) поновлено на роботі

Провадження №2/331/428/2016

ЄУН 331/373/16-ц

РІШЕННЯ              

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 травня 2016 р.                                                                                    м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Антоненко М.В., при секретарі Андрієнко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування зазначив, що наказом від 23.06.2009 р. № 40-03/286 його було призначено на посаду завідуючого гастрохірургічного відділення Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9», яке є відповідачем по справі.

13 січня 2016 року наказом Відповідача № 33/04-03/ктр. «Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1» його було звільнено з посади завідуючого гастрохірургічного відділення Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» за відсутність на робочому місці 30.12.2015 з 12-00 до 15-42 більш ніж 3 (три години), та за перебування у робочий час в стані алкогольного сп’яніння на підставі п. 4 ст. 40 та п. 7 ст. 40 КЗпП України з 13.01.2016 р. (п. 1 Наказу).

Позивач вважає, що наказ відповідача від 13 січня 2016 р. № 33/04-03/ктр. «Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1» є незаконними та необґрунтованими, оскільки будь — яких порушень трудової дисципліни позивачем допущено не було, а підстави для накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення — відсутні.

13 січня 2016 року позивача було ознайомлено з наказом Відповідача № 33/04-03/ктр. «Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1 ».

В оскаржуваному наказі відповідач зазначив, що причиною звільнення є п. 4 ст. 40 та п. 7 ст. 40 КЗпП України — прогул без поважних причин та поява на роботі в нетверезому стані.

Безпідставність твердження відповідача, щодо здійснення позивачем прогулу 30.12.2015 р. з 12-00 спростовується тим, що 30.12.2015 р. о 13-45 год., знаходячись на своєму робочому місці, він проводив огляд хворого ОСОБА_2 у приймально-діагностичному відділенні КУ «ЗМБКЛ № 9» та оформив направлення на госпіталізацію хворого, про що є запис в історії хвороби № 4418.

30.12.2015 р. позивач був відсутній на робочому місці близько 1 години, причину своєї відсутності він виклав у рапорті від 04.01.2016 р., поданому на ім’я головного лікаря КУ «ЗМБКЛ № 9» ОСОБА_3

Так, у рапорті зазначено, що ОСОБА_1 протягом цього часу знаходився у морзі другого дитячого патологоанатомічного відділення КУ «ЗПБ», де був присутній на розтині хворого, померлого з 29.12.2015 р. на 30.12.2015 р., у якого була підозра на гострий панкреатит.

Крім того, в акті про відсутність на робочому місці від 30.12.2015 р. не вказано час, коли його було складено, також з Акту не зрозуміло, яким чином особи, які його склали — ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визначили, що позивач був відсутній на робочому місці 30.12.2015 з 12-00 до 15-42: чи знаходились вони з 12-00 до 15-42 30.12.2015 р. у гастрохірургічному відділенні або про його відсутність їм повідомили інші особи, чи перевіряли вони, чи знаходився позивач у цей час на території лікарні тощо.

Звільняючи ОСОБА_1, відповідач вказував, що він знаходився на роботі у нетверезому стані, посилаючись на акт про знаходження на роботі у нетверезому стані від 30.12.2015 р та його відмову від проходження медичного освідування у присутності головного лікаря КУ «ЗМБКЛ № 9» ОСОБА_3

Акт про знаходження на роботі у нетверезому стані від 30.12.2015 р. склали ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які вказали, що: «30.12.2015 р. о 14-30 завідуючий гастрохірургічного відділення ОСОБА_10 без дозволу не санкціоновано залишив своє робоче місце та прибув до моргу другого дитячого патологоанатомічного відділення КУ «ЗПБ» і знаходячись у стані алкогольного сп’яніння перешкоджав співробітникам пат. бюро здійснювати свою діяльність, зірвав роботу відділення в період з 13-30 до 15-00 30.12.2015 р ».

Вищевказаний акт містить багато невідповідностей, які викликають сумнів у його достовірності, а саме:

1) Невідповідність у часі — вказано, що позивач залишив своє робоче місце о 14-30, проте зірвав роботу патологоанатомічного відділення КУ «ЗПБ» відділення в період з 13-30 до 15-00 год.;

2) Невідоме місце складання акту: КУ «ЗПБ» чи КУ «ЗМБКЛ № 9»;

3) Невідомий час складання Акту;

4) Не зрозуміло, яким чином ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в один і той самий час могли перебувати на території КУ «ЗПБ», де засвідчили, що позивач був у нетверезому стані, і на території КУ «ЗМБКЛ № 9», де засвідчили, що він був відсутній на робочому місці.

Від проходження медичного огляду у КУ «ЗМБКЛ № 9» ОСОБА_1 відмовився, оскільки були відсутні об’єктивні причини для проходження такого огляду, а також через те, що в нього були обґрунтовані підозри вважати, що результати такого огляду можуть бути сфальсифіковані через упереджене ставлення до нього керівництва КУ «ЗМБКЛ № 9».

Зокрема, головний лікар КУ «ЗМБКЛ № 9» ОСОБА_3 неодноразово вимагав від позивача звільнитися за власним бажанням. Відповідач тричі накладав на нього необґрунтовані дисциплінарні стягнення, які були оскаржені у судовому порядку, визнані протиправними та скасовані судом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2015 р. у справі № 331/5061/15-ц у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» про скасування наказу головного лікаря КУ «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» від 23.06.2015 р. № 386/01-15 р. «Про результати комплексної перевірки відділення гастрохірургії КУ «ЗМБКЛ № 9» в частині, яке було залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.12.2015 р., задоволено позов ОСОБА_1 у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу головного лікаря Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» від 23.06.2015 р. № 386/01-15 р. «Про результати комплексної перевірки відділення гастрохірургії КУ «ЗМБКЛ № 9» про оголошення догани завідувачу відділення гастрохірургія ОСОБА_1 за результатами комплексної перевірки, та стягнуто з Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» (ЄДРПОУ 05498694) на користь держави судовий збір в розмірі 487, 20 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.11.2015 р. у справі № 331/7628/15-ц у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» про визнання протиправним та скасування наказу про оголошення догани, визнано протиправним та скасовано наказ головного лікаря Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» від 01.10.2015 р. № 510/01-15 р. «Про підсумки реалізації Наказу головного лікаря від 30.07.2015 № 432/01-15 «Про організацію обґрунтованості та доцільності госпіталізації планових хворих крім Хортицького, Ленінського і Запорізького району у гастрохірургічне відділення» в частині, а саме пункт 3 Наказу та стягнуто з Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» на користь держави судовий збір в розмірі 487, 20 грн.

Також, підтвердженням того, що 30.12.2015 р. позивач не перебував у стані алкогольного сп’яніння, є довідка КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медицини м. Запоріжжя» від 30.12.2015 р.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосудця, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту порушених трудових прав працівника щодо незаконного звільнення врегульовано нормами КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Зважаючи на все вищенаведене, позивач вважає, що його незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. головного лікаря Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» ОСОБА_5 від 13 січня 2016 року № 33/04-03/ктр. «Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_10» та поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого гастрохірургічного відділення Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9»; стягнути з Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача КУ «ЗМБКЛ № 9» проти позову заперечували, надали суду письмові пояснення, згідно з якими пунктом 4 ст.40 КЗпП України трудовий договір з працівником може бути розірваний за прогул (відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Пленумом Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р № 9, розглядаючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП), суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Факт відсутності позивача ОСОБА_1 на робочому місці і в цілому в лікарні підтверджується «Актом про відсутність на робочому місці» від 30.12.2015г, пояснювальними посадових осіб лікарні, які брали участь в розшуку позивача, (ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_9.). Відповідно до чинного законодавства України, від власника, роботодавця законодавець вимагає засвідчити тільки факт відсутності на робочому місці, шляхом складання Акту в довільній формі. Здійснювати будь-які інші дії цивільно-процесуального характеру, які в наслідку могли б розглядатися як джерело доказів у суді, що діють законодавство України не передбачає.

Відповідач зібрав і представив суду ті докази, які передбачені законом в обов’язковому порядку. Такі докази належні отримати відповідну оцінку судом.

Позивач ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, тобто в відділенні гастрохірургії КУ «ЗГМКБ №9» з 12 годин 30.12.2015. Позивач в своєму «рапорті» від 04.01.2016 г. і «Пояснювальній» від 11.01.2016 р не заперечує ту обставину, що він дійсно був відсутній на робочому місці, проте стверджує, що був відсутній не більше однієї години.

Дане твердження позивача не підтверджується тією обставиною, що позивача почали розшукувати на роботі з 12 години (підстава «Рапорт» зам. по хірургії ОСОБА_6). Як випливає з «Пояснювальної» лікаря — хірурга ОСОБА_8 і лікаря — хірурга ОСОБА_9 30.12.2015, вони з патологоанатомом ОСОБА_12 і завідувачем гастрохірургії ОСОБА_13 зібралася для виїзду в морг 2-го дитячого патологоанатомічного відділення ЗОПБ, для розтину померлого хворого ОСОБА_14 Присутність позивача на даному розтині, повністю не вмотивовано і неправомірно. (Позивача на розтин офіційно не запрошували, померлий пацієнт не оперувався позивачем, пацієнт не оперувався в гастрохірургіческом відділенні). Таким чином, позивач був відсутній на роботі з 12 години 30.12.2015 р. Зі «Службової записки» лікаря патологоанатома ПАТ №5 ЗОПАБ ОСОБА_4 слід, що позивач ОСОБА_1, перебуваючи в нетверезому стані, зірвав його роботу приблизно в 14 год. 30 хв. З «Пояснювальної» заступника головного лікаря з технічних питань ОСОБА_15 випливає, що позивач покинув місце роботи в 15 год. 55 хв.

Таким чином ОСОБА_1 об’єктивно був відсутній на робочому місці в період з 12 г. 00 хв. до 15 г. 42 хв., тобто більше трьох годин, що і є достатньою правовою підставою для звільнення працівника за п. 4. ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України трудовий договір з працівником може бути розірваний.

Відповідно до Пленумом Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 061 1.92 м № 9, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано через появу на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП), судам рекомендовано мати на увазі, що на цих підставах можуть бути звільнені працівники за появу в такому стані в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, продовжували виконувати трудові обов’язки.

З пояснень в.о. головного лікаря, йому 30.12.2015 р., орієнтовно в 14.40- 15.00 зателефонували з адміністрації ПАВ №5 і поінформували, що працівник КУ «ЗМКБ №9», завідувач гастрохірургічного відділення ОСОБА_1 в нетверезому стані влаштував бійку з лікарем патологоанатомом ОСОБА_4, в секційному залі. Свідками даних обставин були лікар патологоанатом ПАВ №5 ЗОПАБ ОСОБА_12, лікар хірург ОСОБА_9 і лікар хірург ОСОБА_8 Нетверезий стан позивача встановлено по запаху алкоголю, порушенням координації руху, неадекватній поведінці. Ближче до 15 год. 00 хв. в ПАВ №5 прибула комісії КУ «ЗГМКБ №9» в складі гол. лікаря ОСОБА_3 заст. гол. лікаря з поліклінічної роботи ОСОБА_11, заступника гол. лікаря по хірургії ОСОБА_6 На питання комісії про мету перебування позивача в ПАВ №5, зрозумілої відповіді від нього не надійшло.

На пропозиції пройти медичний огляд на предмет алкогольного сп’яніння, ОСОБА_1 відповів відмовою. Комісією було прийнято рішення про транспортування Позивача в лікарню в примусовому порядку, однак, опинившись на «вулиці», позивач «вдарився до бігу», на вимоги членів комісії зупинитися, не реагував. По прибуттю комісії в лікарню, у всіх учасників описуваних подій, були відібрані пояснювальні і складені відповідні «Акти».

Суд, заслухавши пояснення сторін, представників, свідків, вивчивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи підтверджуються письмовими доказами, вивченими та оголошеними в судовому засіданні: копією паспорту ОСОБА_1; копією трудової книжки ОСОБА_1; копією наказу від 13 січня 2016 року № 33/04-03/ктр. «Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1»., згідно яким позивача звільнено на підставі п.4 ст.40 та п.7 ст.40 КЗпП; копією наказу № 33/04-03 про розірвання трудового договору (обхідного листа); копією рапорту ОСОБА_1 від 04.01.2016 р.; копією пояснення ОСОБА_1 від 11.01.2016 р. копією акту, складеного заступниками головного лікаря ОСОБА_5, ОСОБА_16, юрисконсультом ОСОБА_7 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 30.12.2015 р., згідно з яким позивач в період з 12 г.00 хв. по 15.42 год. 30.12.2015 р. був відсутній на робочому місці; копією акту про знаходження на роботі у нетверезому стані від 30.12.2015 р.; копією акту від 30.12.2015 р., складеного заступниками головного лікаря ОСОБА_5, ОСОБА_16, лікарями ОСОБА_9, ОСОБА_8, згідно з яким 30.12.2015 р. в 14 г. 30 хв. Завідуючий гастрохірургічним відділенням ОСОБА_1, без дозволу не санкціоновано покинув робоче місце і прибув в морг 2-го дитячого патологоанатомічного відділення КУ «ЗПБ», де знаходячись в стані алкогольного сп’яніння перешкоджав працівникам пат. бюро здійснювати службові обов’язки в період з 13.30 до 15.00. Стан ОСОБА_1 підтверджується: запахом алкоголю, не зв’язною мовою, порушенням координацією руху, зниженою критикою щодо його поведінки. Від проведення медичного обстеження відмовився, на робоче місце не прибув; копією витягу з журналу приймального відділення, згідно з яким 30.12.2015 р. в 13.45 год. ОСОБА_1 оглянув хворого ОСОБА_2; копією довідки КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медицини м. Запоріжжя» від 30.12.2015 р., згідно з якою в крові ОСОБА_1 етанол відсутній; копією листка непрацездатності від 30.12.2015 р. згідно з яким ОСОБА_1 перебував на лікарняному до 03.01.2016 р.; копією листка непрацездатності від 04.01.2016 р. згідно з якою ОСОБА_1 перебував на лікарняному до 08.01.2016 р.; копіями пояснювальних записок працівників ЗМБКЛ № 9 ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20; рапортом заст. гол. лікаря ОСОБА_16 на ім’я головного лікаря; витягом з протоколу (та протоколом) № 14 та засідання профспілкового комітету КУ ЗМБКЛ № 9 , згідно з яким було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 завідуючого гастрохірургічним відділенням по ст..40, п.4 КЗпП України за відсутність на робочому місті біль ніж три години без поважних причин; протоколом № 13 засідання профспілкового комітету КУ ЗМБКЛ № 9; копіями письмових пояснень працівників ЗМБКЛ № 9 ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_21 на ім’я в.о. головного лікаря; пояснювальною запискою лікаря-патологоанатома ПАО № 5 КУ ЗОПАБ ЗОС ОСОБА_4 на ім’я головного лікаря КУ ЗМБКЛ № 9; копією статуту КУ ЗМБКЛ № 9 (нова редакція).

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як випливає з ч. 1 ст. 147 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути накладено на працівника лише у випадку порушення ним трудової дисципліни. Причому характер цього порушення визначає вид дисциплінарного стягнення.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов’язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов’язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормо творення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем не було відібрано від позивача ОСОБА_1 письмові пояснення з приводу порушень, які, як наполягає відповідач, були допущені ОСОБА_1 В пояснювальній записки ОСОБА_1 від 11.01.2016 р. та рапорті від 04.01.2016 р. позивач лише висловлює свою думку з приводу отримання ним документів — рапорту заст. гол. лікаря ОСОБА_16 актів про відсутність на робочому місці та знаходженні в робочий час в стані алкогольного сп’яніння. Тобто, власником або уповноваженим ним органом, при здійснені процедури притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, в порушення вимог КЗпП України, не було відібрано у позивача відповідних письмових пояснень.

Відповідно до статті 43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п’ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з’явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

В судовому засіданні встановлено, що згода профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 (протокол № 14 від 12.01.2016 р.) була надана за п. 4 ст. 40 КЗпП України з питання відсутності позивача на робочому місті більш ніж три години без поважних причин, тоді як згода на звільнення ОСОБА_1 за п. 7 ст. 40 КЗпП України за перебування в робочий час в стані алкогольного сп’яніння, взагалі профспілковою організацією не надавалась, вказане питання на засіданні профспілкового комітету не розглядалось.

Крім цього, встановлено, що засідання профспілкової організації 12.01.2016 р., в порушення ст. 43 КЗпП України проводилось без присутності ОСОБА_1 відповідачем КУ «ЗМБКЛ № 9» не надано суду письмової заяви ОСОБА_1 про розгляд подання за його відсутності

Згідно з ч. 1 cт. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно витягу із журналу приймального відділення, 30.12.2015 р. в 13.45 завідувач гастрохірургічним ОСОБА_1 оглянув хворого ОСОБА_2 Як пояснив суду позивач, запис про час огляд хворого було зроблено не ним, а третьою особою — медичною сестрою. В сукупності з поясненнями свідків (працівників КУ ЗМБКЛ № 9) ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які підтвердили суду факт знаходження завідуючого гастрохірургічним відділенням ОСОБА_13 у відділенні 30.12.2015 р. в проміжок часу з 12.00 по 15.42., вказаний витяг із журналу приймального відділення приймається судом як доказ, який спростовує твердження відповідача про постійну відсутність ОСОБА_1 на робочому місті з 12.00 по 15.42 год. 30.12.2015 р.

Представники відповідача КУ ЗМБКЛ № 9 наполягали на тому, що запис про час огляду хворого ОСОБА_2 є підробленим, але будь-яких доказів з цього приводу суду не надали, клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявили.

Враховуючи вищенаведене, суд не приймає до уваги в якості доказу акт, складений заступниками головного лікаря ОСОБА_5, ОСОБА_16, юрисконсультом ОСОБА_7 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 30.12.2015 р.

Згідно вивченої в судовому засіданні довідки КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медицини м. Запоріжжя» від 30.12.2015 р., в крові ОСОБА_1 етанол відсутній; тобто на час складення працівниками КУ ЗМБКЛ № 9 акту від 30.12.2015 р. про знаходження ОСОБА_1 на роботі у нетверезому стані, позивач був тверезим.

З огляду на проходження ОСОБА_1 медичного обстеження в КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медицини м. Запоріжжя», судом не приймається в якості належних доказів акт від 30.12.2015 р. про знаходження ОСОБА_1 на роботі у нетверезому стані та пояснення з цього приводу свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_4

Факт конфлікту між позивачем ОСОБА_1 та лікарем-патологоанатомом ПАО № 5 КУ ЗОПАБ ЗОС ОСОБА_4 не є підставою для звільнення позивача з посади за п.4 ст.40 та п.7 ст.40 КЗпП України.

Оцінюючи здобуті в судовому засіданні докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що при звільнені завідуючого гастрохірургічним відділенням КУ ЗМБКЛ № 9 ОСОБА_1 за п.4 ст.40 та п.7 ст.40 КЗпП України, в.о. головного лікаря КУ ЗМБКЛ № 9 ОСОБА_11 було порушено процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та не доведено факт порушення позивачем трудових обов’язків.

Відповідно до ст.236 КЗпП, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З відповідача КУ ЗМБКЛ № 9 підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 13.01.2015 р. по 13.05.2016 р. в розмірі 15435,20 грн. (192,94 грн. Х 80 робочих днів. )

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись 212 — 215 ЦПК, 147-150, 233 КЗпП України, суд, —

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшк

Працівника медичного закладу (клієнта адвоката Литвинця Ю.В.) поновлено на роботі

Задать вопрос адвокату
Проверьте, пожалуйста это поле
Проверьте, пожалуйста это поле
Проверьте, пожалуйста это поле