АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Єдиний унікальний № 331/8229/15 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В.
Провадження № 22-ц/778/2031/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
Головуючого: Маловічко С.В., суддів Савченко О.В., Кочеткової І.В.
при секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи — підприємця ОСОБА_2, третя особа — Виконавча дирекція Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про поновлення на роботі, стягнення виплат, моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою до фізичної особи — підприємця ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору — виконавча дирекція Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про поновлення на роботі, стягнення виплат, моральної шкоди.
Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 01.04.2013р. вона працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за трудовим договором (безстроковим), який 01.04.2013р. зареєстровано Південним районним центром зайнятості м. Запоріжжя за № 08491300462. У вересні 2014 року вона проінформувала свого роботодавця про те, що їй необхідно пройти лікування у зв’язку із виявленням у неї онкозахворювання, а 05.11.2015р. письмово повідомила про це відповідача. З 20 жовтня 2014 року в неї почався тривалий перебіг лікування, у зв’язку з чим їй було оформлено декілька листків непрацездатності, останній з яких серії АГВ 381678 оформлений на строк з 08.06.2015р. по 07.08.2015р.
09 лютого 2015 року відповідач видав їй довідку для надання до МСЕК для розгляду питання про призначення інвалідності. Та вона у лютому 2015 року передала відповідачу оригінали листків непрацездатності, після повернення яких надала відповідачу їх копії, посвідчені роботодавцем за основним місцем роботи, згідно з якими за період з 20.10.2014р. по 11.02.2015р. роботодавець зобов»язаний був здійснити їй нарахування та забезпечити виплату допомоги у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю. Крім того, відповідач видав їй довідку № 20022 від 20.02.2015р про доходи для нарахування та виплати допомоги у роботодавця за основним місцем роботи. Але допомогу у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю відповідач їй не виплатив, пояснюючи це тим, що вона замість нього повинна сплатити суму внесків на соціальне страхування, і тоді він виплатить вказану допомогу. В подальшому вона продовжила лікування, але з тієї ж причини відповідач відмовлявся обліковувати та оплачувати листки непрацездатності за період з 28.02.2015р. по 07.08.2015р. Позивач вважала, що такі дії відповідача порушують її право на отримання допомоги у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності, яка з 20.10.2014р. по 07.08.2015р. складає 12030,10 грн., тому просила стягнути цю суму з відповідача на свою користь.
17 березня 2015р. відповідач видав наказ № 1 про її звільнення на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України у зв»язку з нез’явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки в період з 20.10.2014р. по 17.03.2015р. вона була відсутня на роботі менше 4-х місяців підряд. Крім того, в порушення вимог чинного законодавства відповідач не повідомляв Центр зайнятості населення про її звільнення та не провів з нею розрахунок. Посилаючись на те, що її звільнення відбулось незаконно, цим звільненням були порушені її права у сфері трудового законодавства, просила визнати наказ № 1 від 17.03.2015р. незаконним та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.08.2015р. в сумі 8568,05 грн. та 12030,10 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також зазначила, що на час отримання наказу про звільнення вона знаходилася на лікарняному, а після цього продовжувала курс лікування, через що мала поважні причини пропуску строку для звернення до суду, який просила поновити.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2016 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк для звернення до суду.
Визнано протиправним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_2 № 1 від 17.03.2015р. про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера. Поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера у ФОП ОСОБА_2
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8 568,05 грн.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачену їй допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 12030,10 грн.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 12030,10 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді бухгалтера у ФОП ОСОБА_2
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 487,70 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність у зв»язку з неповним з»ясуванням судом обставин справи та їх неправильним встановленням через неправильну оцінку доказів, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлені наступні фактичні обставини.
ОСОБА_3 з 01 квітня 2013р. працювала на посаді бухгалтера за сумісництвом у ФОП ОСОБА_2 згідно з трудовим договором, який зареєстрований в Південному районному Центрі зайнятості 04.04.2013р. за № 08491300462.
З 20.10.2014 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному.
Про тимчасову втрату працездатності ОСОБА_3 повідомила роботодавця заявою, яка була прийнята відповідачем 05.11.2014 року.
Також про неможливість виходу на роботу позивачка неодноразово повідомляла відповідача телефоном, що підтверджується роздруківкою телефонних дзвінків мобільного оператора МТС з номеру мобільного телефону ОСОБА_3 на номер +380612630666, що належить ОСОБА_2 (зазначений у фірмовому бланку ФОП ОСОБА_2В.), за період з 20.10.2014р. по 31.03.2015р.
З наданих позивачкою листків тимчасової непрацездатності вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на лікарняних у наступні періоди: з 20.10.2014р. по 03.11.2014р., з 10.12.2014 р. по 26.12.2014р., з 25.02.2015р. по 27.02.2015р., з 04.11.2014р. по 09.11.2014р., з 19.11.2014 р. по 01.12.2014р., з 10.11.2014р. по 18.11.2014р., з 02.12.2014р. по 09.12.2014р., 23.12.2014 р. по 30.12.2014р., з 31.12.2014р. по 09.01.2015р., з 28.01.2015р. по 03.02.2015р., з 13.01.2015р. по 27.01.2015р., з 04.02.2015р. по 06.02.2015р., та визначено стати до роботи з 07.02.2015 року. З 09.02.2015р. ОСОБА_3 знову перебувала на лікарняному по 11.02.2015р., а з 12.02.2015р. їй було встановлено ІІІ групу інвалідності.
Наступний листок тимчасової непрацездатності позивачу був виданий з 28.02.2015р. по 17.03.2015р. включно, та з цього часу по 08.08.2015р. ОСОБА_3 продовжувала безперер- вно перебувати на лікарняних.
Наказом № 1 від 17 березня 2015 року ФОП ОСОБА_4 ОСОБА_3 була звільнено з посади бухгалтера з 17.03.2015 року на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України.
Вказаний наказ позивач вважає незаконним, оскільки виданий з порушенням п. 5 ст. 40 КЗпП, тому що на час звільнення в неї не було безперервного перебування на лікарняному більше чотирьох місяців підряд. Тому просила визнати його незаконним, скасувати та поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, яким вважала період, починаючи з 08.08.2015р. дати, коли її було виписано з останнього лікарняного і до ухвалення рішення у справі. Також, посилаючись на те, що роботодавець не здійснив дій з нарахування та оплати періоду тимчасової непрацездатності, просила стягнути з нього допомогу по тимчасовій непрацездатності за весь період з 20.10.2014р. по 08.08.2015р. у сумі 12030,10 грн., та на відшкодування моральної шкоди у зв»язку з порушення її трудових прав 12030,10 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що строк нез»явлення ОСОБА_3 на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності до дати її звільнення 17.03.2015р. не перевищує чотирьох місяців підряд, оскільки між лікарняними мались перерви, тому визнав її звільнення незаконним, скасував оспорюваний наказ про звільнення та поновив її на роботі і стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.08.2015р. по день ухвалення рішення в сумі 8568,05 грн. Також суд вважав, що, оскільки роботодавець неправомірно відмовив позивачу у нарахуванні і виплаті допомоги з тимчасової непрацездатності, яка підтверджена листками непрацездатності, за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, то саме він зобов»язаний відшкодувати цю допомогу у розмірі 12030,10 грн. Крім того, зважаючи на порушення трудових прав позивача роботодавцем, суд стягнув з нього на її користь на відшкодування моральної шкоди 12030,10 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що жодного листа непрацездатності ОСОБА_3 йому до видання наказу про звільнення не надавала, тому за періодом її відсутності, але, будучи обізнаним з телефонних розмов з нею, що вона лікується, ним було підраховано, що станом на 17.03.2015р. вона перебуває на лікарняних більше чотирьох місяців. Тому вважає, що судом в цій частині неправильно встановлені дійсні обставини, та зроблено невірний висновок про наявність підстав для поновлення ОСОБА_3 на роботі.
Проте ці ствердження спростовуються матеріалами справи, яким суд в цій частині дав належну оцінку, і тому правильно на їх підставі встановив дійсні обставини справи.
Так, відповідно до вимог ч. 1 п. 5 ст. 40 Кодексу Законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку незявлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у звязку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду УкраїниПро практику розгляду судами трудових споріввід 6 листопада 1992 року № 9 встановлено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника за наказом і перевіряти їх відповідність законові.
З ретельно досліджених судом листків непрацездатності суд правильно встановив, що позивач ОСОБА_3 не з»являлася на роботу внаслідок перебування на лікарняних за період з 20.10.2014р. по 12.02.2015р. 115 днів підряд, що менше ніж 4 місяці підряд, а після переривання цього строку знову була непрацездатна з 28.02.2015р. по 17.03.2015р. та новий чотиримісячний строк почався після 16-денного переривання заново. Відтак, суд вірно визнав, що відповідач станом на 17.03.2015р. не мав законних підстав звільняти працівника на підставі п. 5 ч.1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України та обгрунтовано визнав цей наказ незаконним і поновив ОСОБА_3 на роботі.
З огляду на зазначені обставини, є обґрунтованим в такому випадку і стягнення у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, період нарахування та сума нарахування якого судом визначені вірно.
Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, колегія не повністю погоджується з висновками суду про необхідність її стягнення в повному обсязі з роботодавця з тих підстав, що ним не надано Фонду заяви-розрахунку для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, з огляду на таке.
З наявних у матеріалах справи листків непрацездатності вбачається, що частина хвороби позивача у періоді з 20.10.2014р. по 01.01.2015р. підпадає під дію ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» № 2240-ІІІ від 18.01.2001р., а у періоді з 01.01.2015р. по 08.08.2015р. під дію ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування» № 1105-ХІУ від 23.09.1999р. в редакції від 01.01.2015р., які майже однаково регулюють питання виплати застрахованим особам допомоги по тимчасовій втраті працездатності, з деякою незначною різницею.
Відповідно до частини 2 статті 15 ЗУ №1105-ХІУ роботодавець зобовязаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, зокрема за п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону надавати допомогу по тимчасовій непрацездатності. Такі ж положення містять п. 3 ч. 2 статті 27, п. 1 ч. 1 ст. 34 ЗУ № 2240-ІІІ.
У відповідності до частини 2 статті 22 ЗУ № 1105-ХІУ допомога по тимчасовій непра-цездатності внаслідок захворювання або травми, не повязаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших пяти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не повязаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так само врегульована виплата допомоги з тимчасової непрацездатності, не пов»язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, у ч. 2 статті 35 ЗУ 2240-ІІІ.
Згідно статті 34 ЗУ № 1105-ХІУ фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви. Страхувальник роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, які обліковуються на окремому субрахунку. Такі кошти можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.
Так само врегульовані нарахування та виплата допомоги по тимчасовій втраті працездатності статтею 21 ЗУ № 2240-ІІІ.
Щодо розповсюдження положень обох законів до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, мається різниця лише в обчисленні розміру допомоги в залежності від страхового стажу. Але позивач ОСОБА_3 за обома законами, виходячи з її трудового стажу, який є більшим 8 років, має право на обчислення лікарняних у розмірі 100 % середнього заробітку (доходу).
Таким чином, за змістом вказаних законів передбачено право працівника на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності за лікарняним до п»яти днів включно — від роботодавця, за лікарняним, який перевищує п»ять днів, з Фонду.
Отже, судом були проаналізовані вказані положення законів, але, незважаючи на це, ним було стягнуто допомогу по тимчасовій непрацездатності з роботодавця, як просила позивач.
Проте, на думку колегії, в цій частині ОСОБА_3Л обрала неналежний спосіб захисту, який суперечить вищевказаним правовим нормам, але суд на це уваги не звернув, задовольнивши її позов в повному обсязі.
Разом з тим, працівникам за цими законами забезпечені гарантії на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок фонду і лише перші п»ять днів за раху- нок роботодавця. Тому, у випадку відмови роботодавця надати Фонду необхідну для здійснення виплати допомоги заявку-розрахунок, працівник може ставити питання про покладення такого обов»язку на нього, а не про стягнення з нього такої допомоги, що призводить в такому разі при настанні страхового випадку до дисбалансу у правовідносинах між застрахованим працівником, страхувальником в особі роботодавця та Фондом.
З цього приводу судом не враховані також ті обставини, що 10.02.2016р., тобто до часу ухвалення рішення у цій справі, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Запорізької міської виконавчої дирекції Запорізького обласного відділення Фонду страхування з тимчасової втрати працездатності із заявою-розрахунком для виплати ОСОБА_3 допомоги по тимчасовій втраті працездатності за листами непрацездатності у періоді з 20.10.2014р. по 11.02.2015р., на підставі яких за цей період непрацездатності допомогу зобов»язаний був сплатити Фонд.
Враховуючи вищенаведений аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія вважає, що з урахуванням склавшоїся на день ухвалення судом рішення по суті спору ситуації, у суду не було підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення допомоги у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю з роботодавця, крім перших п»яти днів першого блоку безперервних лікарняних, який почався з 20.10.2014р., та перших п»яти днів другого блоку безперервних лікарняних, який почався з 28.02.2015р. Вказана сума складає: 59,09грн. (середньоденна ставка заробітної плати) х 8 днів (серед 10 днів оплати випало 8 робочих днів)= 472,72 грн. ОСОБА_1 цю суму належало стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 як суму допомоги у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю.
Станом на день розгляду справи апеляційним судом за відомостями, наданими третьою особою виконавчою дирекцією Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, встановлено, що 26.05.2016р. Запорізькою міською виконавчою дирекцією Запорізького обласного відділення Фонду згідно заяви-розрахунку від 10.02.2016р. профінансовано суму 4370,98 грн., до якої увійшли лікарняні листи з 20.10.2014р. по 11.02.2015р. (крім перших 5 днів непрацездатності), а 07.07.2016р. профінансовано суму 7155 грн. згідно заяви-розрахунку ФОП ОСОБА_2 від 04.07.2016р., до якої увійшли лікарняні листи з 28.02.2015р. по 07.08.2015р. (крім перших 5 днів непрацездатності). Про ці обставини третьою особою надана відповідна довідка та Акт № 859 від 26 травня 2016р. з відповідними додатками та заявами-розрахунками ФОП ОСОБА_2
Зі свого боку, ОСОБА_2 надав платіжні доручення, згідно з якими надані Фондом кошти за лікарняними листами були перераховані ним ОСОБА_3
Зважаючи на вказане, рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 допомоги з тимчасової непрацездатності підлягає зміні у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в частині стягнутої суми, яку слід зменшити до 472,72 грн., а в решті суми слід відмовити в позові.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачу строк для звернення до суду, оскільки поважних причин його пропуску не було.
Проте колегія в цій частині повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, яким встановлено, що ОСОБА_3 знаходилась 9 місяців на лікуванні з приводу виявленого у неї онкологічного захворювання, але після закриття останнього листка непрацездатності 07.08.2015р. продовжувала курси хіміотерапії, які викликають інші розлади здоров»я та внаслідок цього погане самопочуття. Так, за матеріалами справи з моменту винесення наказу про звільнення з 17.03.2015р. по 08.08.2015р. позивач була непрацездатна та знаходилася на лікарняному. 12.02.2015 р. ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності. А з медичної амбулаторної карти хворого № 88124 вбачається, що позивач через наявність онкологічного захворювання з 07.08.2015р. по 18.09.2015р. проходила курси хіміотерапії, а згідно довідки Запорізького обласного клінічного онкологічного диспансеру з 20.11.2015р. знов проходить курси лікування. Такі обставини надають суду підґрунтя для висновку про поважність причин звернення до суду з позовом лише 09.11.2015р. та можливість його поновлення з урахуванням дійсного порушення трудових прав позивача роботодавцем.
Вирішуючи вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди та стягнувши за наслідками розгляду спору з відповідача на користь позивача 12030 грн. на її відшкодування, суд першої інстанції вважав, що відповідачем було порушено права ОСОБА_3 в сфері трудових правовідносин, що виразилося в незаконному звільненні, що є порушенням права на працю; невиплаті допомоги у звязку з тимчасовою непрацездатністю, в той час як позивачу дуже були потрібні кошти на лікування, що, в свою чергу, призвело до моральних страждань позивача, а також змусило її прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Колегія погоджується з цими висновками, але вважає, що при визначенні розміру відшкодування судом не в достатній мірі враховані всі необхідні для цього критерії. Так, відповідач, звільняючи позивача за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП, зробив це неумисно, а помилився в підрахунку тривалості безперервного періоду перебування ОСОБА_3 на лікарняному, внаслідок чого не звернув уваги на те, що між лікарняними малась перерва у два тижні. При цьому, судом не здобуто письмових доказів про надання всіх лікарняних з 20.10.2014р. по 17.03.2015р. позивачем відповідачу до дати звільнення, а ці обставини встановлені тільки з показів того ж позивача як свідка, яка зацікавлена у вирішенні спору на свою користь.
З матеріалів справи вбачається, що направлені позивачем в квітні 2015р. та в жовтні 2015р. лікарняні відповідач не отримав. Але в ході розгляду справи в суді все ж таки надав до відділення Фонду заяви-розрахунки про нарахування та виплату ОСОБА_5 допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Тому колегія вважає стягнуту на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 12030 грн., яка кореспондувала сумі допомоги по тимчасовій непрацездатності, яку суд безпідставно сягнув з роботодавця, декілька завищеною, та вважає за необхідне зменшити її розмір до 5000 грн., що є адекватною виплатою з огляду на обставини цієї справи.
Беручи до уваги все вищевикладене, колегія визнає апеляційну скаргу частково обґрунтованою та у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінює рішення суду в частині розміру стягнутої допомоги з тимчасової непрацездатності та розміру стягнутої на відшкодування моральної шкоди компенсації, що не потягло змін у розмірі стягнутих судових витрат.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2016 року у цій справі змінити в частині розміру стягнутої допомоги по тимчасовій непрацездатності та моральної шкоди, стягнувши з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 суму допомоги про тимчасовій непрацездатності у розмірі 472 ( чотириста сімдесят дві) гривні 72 копійки та на відшкодування моральної шкоди 5000 гривень (п»ять тисяч гривень).
В стягненні решти суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та моральної шкоди з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Савченко О.В.
ОСОБА_7
