Якщо спадщина відкрилась (людина померла) після 1 січня 2014 року — до відносин спадкування застосовуються норми Цивільного кодексу України 2003 року.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час смерті спадкодавця не проживав постійно із ним — має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Строк подання заяви про прийняття спадщини — шість місяців з моменту смерті спадкодавця. Важливо! Якщо цей строк буде пропущено — спадкоємець втрачає право на спадщину. Виняток з цього правила — поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини. Такі причини встановлює суд, за заявою, підготовленою адвокатом.
Прийняття спадщини малолітніми, неповнолітніми, недієздатними.
Законом гарантовано права на прийняття спадщини зазначеними особами — вони вважаються такими, що прийняли спадщину (автоматично), за відсутності заяви від їх імені про відмову від прийняття спадщини.
Як подати заяву про прийняття спадщини?
Заява про прийняття спадщини подається до нотаріуса особисто, через представника або надсилається поштою. Проте підпис спадкоємця на заяві про прийняття спадщини у разі направлення її поштою або через представника повинен бути нотаріально посвідчений.
Місце подання заяви про прийняття спадщини визначаться ст. 1221 ЦК України.
Прийняття та оформлення спадщини після смерті особи, яка постійно проживала на тимчасово окупованій території України визначається спеціальними нормами законодавства, і для цього спадкоємцю варто звернутися до адвоката. У цьому випадку адвокату подається оригінал Свідоцтва про смерть, видане так званими «ДНР», «ЛНР», органами, що розміщені на території окупованої Автономної республіки Крим, а також довідка про смерть (лікарське свідоцтво); докази родинних відносин спадкоємця із померлим; копії паспорту спадкоємця та довідки про і.н.
Оформлення спадщини відбувається після спливу шести місяців з дня смерті спадкодавця, шляхом видачі нотаріусом Свідоцтва про право на спадщину.
Для видачі Свідоцтва про право на спадщину нотаріусу необхідно подати відповідні документи (докази) щодо:
факту смерті спадкодавця та час і місце відкриття спадщини (Свідоцтво про смерть);
наявності заповіту;
наявності та чинності спадкового договору;
складу спадкового майна (договори про придбання майна, розміщення вкладів у банках та кредитних спілках; реєстраційні документи на транспортні засоби тощо);
кола осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, перелік яких визначено Законом.
Форма, зміст та посвідчення заповіту повинні відповідати вимогам Закону (ст. 1247, 1248 ЦК України.).
Так, Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.
Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
. Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.
Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Заповіти осіб, зазначених у частинах першій — шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.
До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій — шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.
Якщо заповіт не відповідає вимогам Закону — нотаріус виносить постанову про відмову у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Така постанова може бути оскаржена в судовому порядку, за заявою, підготовленою адвокатом.
У адвоката ЛИТВИНЦЯ Ю.В. є успішний досвід роботи із супроводження спадкових справ, а також визнання заповітів недійсними.
