Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
ЄУН 332/38/16 Головуючий у 1-й інстанції Яцун О.С.
Провадження №22ц/778/1726/16 Суддя-доповідач: Кухар С.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 червня 2016 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого, суддіОсоцького І.І. Панкеєва О.В. Кухаря С.В.секретарБурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод газоочистного обладнання» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод газоочистного обладнання» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. —
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2016 року ОСОБА_5 звернувся з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27.11.2015 року його було звільнено з займаної посади начальника цеху ТОВ «Завод газоочистного обладнання» на підставі ст. 41 п. 2 КЗпП України з формулюванням «у зв’язку з втратою довіри». Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем не обґрунтовано, яка підстава послугувала для втрати довір’я до нього з боку власника, також до його посадових обов’язків не входило безпосереднє обслуговування грошей чи товарних цінностей. З цих підстав просить поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8938,17 гри., відшкодувати моральну шкоду, яку оцінює у 1490 гри.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ «Завод газоочистного обладнання» на користь ОСОБА_5, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8938,17 грн. та моральну шкоду у розмірі 1490 грн., а також судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Завод газоочистного обладнання» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю — доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом попередньої інстанції встановлено, що відповідно до наказу керівника ТОВ «Завод газоочистного обладнання» від 11.06.2012 року №ЗГ/К-00092 ОСОБА_5 прийнятий на посаду начальника цеху, з посадовим окладом 2805 грн.
Згідно до п.26, п.28 розділу ІІ посадової інструкції начальника цеху ТОВ «Завод газоочистного обладнання», затвердженої 20.06.2012 року, до посадових обов’язків начальника цеху входять окрім іншого обов’язки забезпечувати збереження готової продукції, яка знаходиться на виробничих площадках, отримувати по нарядам та іншим документам товарно-матеріальні цінності (сировину, матеріали, комплектуючі вироби і т.д.) (а.с.94-96).
Як вбачається із протоколу інвентаризаційної комісії № 1, в результаті проведення контрольної перевірки інвентаризації цінностей виявлено недостачу на суму 42564,96 грн.
Відповідно до наказу керівника ТОВ «Завод газоочистного обладнання» № ЗГ/К-00085 від 27.11.2015 року ОСОБА_5 звільнено з посади начальника цеху на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України (втрата довіри).
За пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов’язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).
Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Як роз’яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.),вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я.
Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, — це особи, які одержують їх під звіт.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати: чи становить виконання операцій, що пов’язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
До основного кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, відносяться особи, які одержують їх під звіт; особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до вказаного кола працівників і такі особи не можуть бути суб’єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті41 КЗпП України, дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах №№ 6-5499св10, 6-4403св12, 6-25870св12, 6-38248св12.
Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року у справі №6-104цс14.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дав належну оцінки посадовій інструкції позивача, вірно встановив, що виконання операцій, що пов’язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, не складають основний зміст трудових обов’язків позивача. Та у справі взагалі відсутні будь-які докази наявності його винних дій чи бездіяльності у виникненні недостачі на підприємстві.
Директором роботодавця колегії суддів роз’яснено, що жодних службових перевірок на підприємстві в зв’язку з недостачею не проводилось і причини її виникнення не встановлені.
Суд вірно зазначив, що підставою для втрати довіри працівнику, що обслуговує матеріальні цінності, можуть бути лише його винні дії або бездіяльність, чи конкретні факти, які дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Сама по собі нестача товарних цінностей або їх надлишок, а також підозра, якщо немає конкретних фактів не можуть бути підставою для втрати довіри до працівника.
А у даній справі причиною звільнення позивача послужив лише факт нестачі товарних цінностей, що роботодавцем і не спростовувалось.
Відповідачем не зазначено та не підтверджено належними доказами, якими саме винними, протиправними діями або бездіяльністю позивача утворилася нестача матеріальних цінностей й якими доказами це підтверджується. Посилання відповідача на існування кримінального провадження відносно ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки згідно до ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Втрата довіри до працівника повинна бути заснована на конкретних фактах вчинення працівником винних дій, в той час як, для перевірки ніяких підтверджуючих документів вчинення позивачем будь-яких винних дій надано не було. Таким чином, якщо вина працівника у вчиненні конкретних дій не встановлена, то і звільнення працівника за п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України не можливе.
Таким чином, суд першої інстанції вірно позов задовольнив, враховуючи, що відповідачем у відповідності до положень ст.ст.10, 60 ЦПК України не доведено, що конкретними винними та протиправними діями позивача або його бездіяльністю утворилася нестача матеріальних цінностей, що надавало йому підстави для втрати до позивача довір’я, що є його обов’язком.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі про доступ до складських приміщень лише позивача, про наявність договору про повну матеріальну відповідальність, про отримання цінностей під звіт, про підписання позивачем протоколу інвентаризаційної комісії, про наявність кримінального провадження, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов’язковою підставою для скасування судового рішення.
Доводи скарги про відсутність доказів завдання позивачеві моральної шкоди є безпідставними, оскільки вже сам факт вірно встановленого судом незаконного звільнення працівника з роботи сам по собі вказує на наявність моральних страждань працівника, який незаконно втратив як роботу так з нею і основне джерело свого матеріального існування.
Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод газоочистного обладнання» відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
26.08.2021
